пара

вірші українською

Томазо да Челлано

Dies Irae

Прийде день Господня гніву,
все впаде в вогняну зливу -
чуй Сибілу прозорливу!

Як ми будемо тремтіти,
як Суддя прийде судити,
нас по правді, грішні діти!

Як труба тоді заграє,
що мерців з могил збирає
до Престолу, що воссяє!

Смерть з природою відступить,
хто провину там іскупить?
Як творінню суд наступить?

Ось і Книгу розгорнули -
всі гріхи людські минулі
всі провини, що поснули.

Ось Суддя на Трон сідає.
Все приховане Він знає,
всіх за все він покарає!

Як мені відповідати?
Де заступника шукати,
як тремнять і ті, хто святі?

Цар у величі сідає.
Тільки Він, хто світ тримає,
рятувати силу має!

Так згадай Ісусе святий,
що за мене ти розп'ятий,
що Тобою з пекла взятий!

Сповідаючи, втомився,
бо на землю Ти спустився,
щоб надії не лишився!

Вислухай, Суддя, хай буду -
я прощен Тобой до Суду,
я зрадію цьому чуду!

Ось, як винний, я зітхаю,
каюсь, плачу та ридаю,
на відпущення чекаю.

Ти розбійника й Марію
виправдав, я, грішний мрію -
дай й мені якусь надію.

Ох, не варті покаяння!
Що Тобі мої благання!
Ти надія ми остання!

Милосердя Свого ради
дай ми місце в Свому стаді,
все в руках Твоєї Влади!

Засудивши нечествих,
ти в вогні на щент спалив їх.
Дай ми місце між щасливих!

Я молю Тебе уклінно -
не веди мене до тліну,
пригадай мою кончину!

О, яке в цей день ридання!
З праху силой покаяння
возведи загиблих, Боже,
Ти є той, хто все це може!

Боже милостивий!
Даруй їім вічний спокій.

Амінь.

пара

вірші українською

***
Від'їжджають. Вже зібрана остання валіза.
У воді присмак хлору. У повітрі присмак заліза.
Лихі дев'яності. Незалежність. Самий початок.
Я залишаюсь в Одесі - нещасний нащадок.
У батьків паспорти. У кожному паспорті - віза.

Їх чекає Нью Йорк. Мене -місцева праця і втома.
Вони від'їжджають. Я залишаюся вдома.
Пусті магазини. Темне, холодне місто.
Праця подібна на книжку без усякого змісту.
Надії пусті. Сон, глибокий, як кома.

Нещасливий шлюб. Неслухняні діти.
Всі знають, що містом керують бандити.
Водій таксі питає - ти за чеченців чи за Карабаса.
Контрабанда вже має титул великого контрабасу.
Мене не вбили, бо ніхто не хотів мене вбити.

Батьки померли.Ми у мовчазному горі.
Танкер майже на пляжі - перекинувся в морі.
Все спілкування - соціальні мережі.
Забудова міста. Зруйнування. Пожежі.
А колись було повітря свіжим. А хвилі були прозорі.

***
день хилиться до вечора втомився кожен квартал
спека спадає як з жінки після ванни халат
величезні сходи впираються в п'єдестал
на якому герцог в тозі добре що він без лат

кажуть що на Корсиці такий же Наполеон
і майже такі ж будинки півколом архітектура сама
як долоні підтримує імператора такий собі пантеон
і петунії з підвіконь звисають як бахрома

там теж темніє небо вечір йде напростець
розгорається пристрасть сенсу нема ніде
там теж листя платанів ворушить вітерець
і впирається в стіну п'яний ось-ось впаде

Чорномор'я чи Середзем'я все мазане миром одним
у відкритих кафе подають мідій в густому вині
імператор чи герцог все те ж саме небо над ним
монотонне як мелодія на одній струні

***

Зруйновані міста: Карфаген, Грозний, Алеппо.
Руйнування - не аргумент: заперечує лише недотепа.
Загиблих не воскресиш, якщо ти не Господь всесильний.
Літак у тебе реактивний, чобіт в тебе семимильний.

Якщо зовні - ворожнеча, то поруч зрада шалена.
Але все ж можна пишатися руйнуванням Карфагена,
бомбардуванням Дрездена. руїнами Сталінграду,
вічної енергією руйнування й розпаду.

Нехай ордена прикрашають - що пишатися всує?
Подвиг розпаду вічний. Радуйся, той, хто руйнує!
Стоїть на пагорбі кам'яний ідол на ім'я Молох.
Дитячої кров'ю  намальовані свастика, серп і молот,

лев на задніх лапах або орел двоглавий ...
Плач, повітряний ангеле! Радуйся, дух лукавий.

пара

verses

***
Есть музы отсутствия - эти - нашего круга.
Ты хоронил их в детстве, но к старости - воскресил.
Муза отсутствия памяти. Муза отсутствия друга.
Муза отсутствия смысла. Муза отсутствия сил.

Муза отсутствия сна со своею полночной побудкой.
Муза отсутствия веры - что с ней поделать теперь?
Муза отсутствия времени бежит за последней маршруткой.
Успевает в последний момент - и за ней закрывается дверь.

пара

verses

***
Застройщик не возится со старьем.
Застройщик водится с жульем и ворьем.

А старье - да гори оно синим.
Площадку нам расчищай.
Еще дровишек подкинем -
девятнадцатый век, прощай.
Мы живем в лихом двадцать первом.
Нам до фени особняки.
Захотели лепнины - а хер вам.
Ставим спичечные коробки.
Ставим рядом - почти вплотную.
Ставим рядом - не в склад и не в ряд.
Пусть под старую песню блатную
развалюхи-дома горят.
Пусть горят со своими изысками,
с чугунными масками львов.
С дворовыми одесскими кисками.
Что поделать - жребий таков.

Да конечно - тут дело случая,
и не всякий пожар - поджог.
Но страшна разруха ползучая.
подползет - так избави Бог!
Что ей совесть и чувство долга.
Что ей страны и города.
Здесь она прописалась надолго,
хоть надеюсь - не навсегда.

Поговорки

Красно яблоко, да черно внутри.
Не смоешь кровь, сколько руки не три.
Раздавишь вошь, а сам - для чего живешь?
Пропади все пропадом - остальное - огнем гори.
Ножками топ-топ-топ, после нас- хоть потоп.
С нами - Бог, Он не слишком строг.
В чистом поле - лох, что чертополох.
Человек на холме не в своем уме.
Да и мы поем о чужом своем.
На чужой роток есть кляпов пяток.
Не погибнув не прорастет зерно.
Красно яблоко, да внутри - черно.

пара

вірші українською

***
ні двора ні кола
ні осла ні вола
ні зорі що царів за собою вела
як бабуся онуків до школи
ні містечка, в якому у кожних дверей
нерухомо сидить бородатий єврей
що Закон не порушив ніколи

так триває зима
і не знає сама
чому всі збожеволіли люди дарма
подарунки-ялинки купують
кольорові вогні в ці темнії дні
кажуть нам нікого не вини
хоч і темно горять не сумують

час прийшов купувати
обережно ступати
щоб з небес не почула Всеблагая Мати
щоб сльоза не текла по іконі
щоб в шухлядках чекав новорічний запас
щоб найкращі зразки конфетті і прикрас
розлітались по світу щоб радував нас
Немовлятко рум'яний в короні

пара

вірші українською

Григорий Сковорода

"коликая слава ныне
зри на буйство в сей године"

бо яка ж то слава нині,
зри на зраду в Україні,
зри на вояків полеглих,
зри на нас, людей підлеглих,
зри на кріпаків в полоні,
зри на злодіїв в законі.
зри на розум наш в неволі,
на лани широкополі.

"о Израиль! Гидры звера
коль велика в оном мера"

коли міра невелика
володар вважай каліка
як почує слово враже
нічого тому не скаже
спить у шапці з бубенцями
не прийде ніяк до тями

"ныне скипетр и держава
утро вставши худа слава"

ой яка то в світі слава
непорядна та лукава
де підніжка де підстава
хоч нетверда та яскрава
зібрались до купи злидні
хоч важки а наші рідні

"пробождае сердце сквозе
руце связаны и нозе"

ой дзвонять мої кайдани,
ой шумлять мої майдани
спите вічним сном герої
розбігайтесь думи мої
по реальності шаленій
як по лучці по зеленій

Анти-суржик

Треба казати - "красуні", а він каже "красотки",
треба казати "тиждень", а він каже "нєдєля".
Професор рахує "проценти", а треба казати "відсотки",
Франко написав "скала", а потрібно - "скеля".
Ось така вже в нас доля, знову та знову,
слово російське як камінь на стежці рівній.
Не дає нам проходу, псує нашу мову.
Як будяки ті слова на Вкраїні рідній.
Озірнуся я, бідний - й всюди побачу
щось чуже, що сусід не прибрав за собою.
Ось на касі мені дають не решту, а "сдачу".
Ось йде піонер не з сурмою - він йде з трубою!
Розмовляєш російською, брате? Пакуй валізи.
Я повторюю це - постійно та вперто.
Та й мені до рота слово російське лізе,
бо й сам я російськомовний, якщо казати відверто.

пара

вірші українською

***
він мислив нас як різновид регулярного парку:
підстриженими, висадженими в рідний грунт рядком.
що не брами - то тріумфальна арка.
в порожніх головах вітерець шелестить шепітком.
він бачив колони в портиках і на парадах,
але погано їх розрізняв. та й не він один.
ядерні боєголовки мирно лежали на складах.
атомний криголам стирчав між полярних крижин.
десь палали вогнища революційних кошмарів,
розпалених на відстані помахом його руки.
бомбардувальники не виїжджали з просторих ангарів.
молодь косила від армії. "у бій йдуть старі вояки".
у церкві цвіли-розцвітали квіти невір'я, аркуш паперу.
лежав на столі слідака, акробат ступав на канат.
в конторі клацали друкарські машинки або скрипіли пера.
в кришталевій труні неушкодженим лежав експонат.
експонат був чоловічої статі, але поводився як принцеса,
чекав поцілунку принца на верховному коні.
в філармонії хором співали вовки з брянського лісу.
загалом всім жилося добре. у ті окаянні дні.

пара

verses

Памяти Анатолия Фиолетова.

Фиолетов Толик - Натан Беньяминович Шор.
Убитый бандитами в революционные дни.
Говорят по ошибке. Не знает никто до сих пор
с кем его перепутали. Убийцы остались в тени.
Возможно с братом Остапом. Может быть с кем-то другим.
А может и сам провинился, милицейскую службу неся.
Он был поэт, а не ангел, заслуженный херувим,
восемнадцатый год, пистолет - вот вам и сказка вся.
Это старая сказка про еврейского мальчика,
кудрявого и влюбленного в революционную новь.
Поэт служит в милиции. Прозаик служит в чека.
Чистое дело - грязь. Гуманное дело - кровь.
Славное дело - стоять столбом во дворе,
где играл мальчишкой в войну, теперь все то же всерьез.
В кожанке и фуражке. С маузером в кобуре.
С глазами лишенными выраженья и слез.
О наша склонность верить в любую ложь,
сулящую счастье простонародных масс.
Мне все фиолетово - так теперь говорит молодежь.
А пошли все вы нахер - смеется рабочий класс.
И что там - звуки пальбы или грома раскат?
Может вы это знаете, а я не скажу.
Прозаик ведет допрос. Художник рисует плакат.
Поэт идет навстречу пуле или ножу.

пара

verses

***
И во дворе и на календаре - зима.
Холод цветет, чуть рассветет - сгущается тьма.
Коротки дни, ночи длинны, как чувство вины.
Люди больны, над собой не вольны в дебрях страны.
И, как всегда, как в иные года - чувство стыда.
В лужах декабрьских чернеет вода под корочкой льда.
Гитара, звени, мы с тобою одни, полночный романс.
Вспомнишь едва эти слова - снова впадаешь в транс.
Не говори, лучше бери за руку, обними,
Господи мой, этой зимой как остаться людьми?
Удастся ли мне не жаться к стене и не скользить по льду,
как стерпеть смогу, что город в снегу, а души - в аду?
Депрессия, грусть сильны, ну и пусть, или все это зря?
Встал на заре, а на календаре - первое декабря.
пара

verses

***
Большая история складывается из маленьких биографий,
как стеклышки в калейдоскопе, повернешь - и другой узор.
В итоге стандартный набор маленьких эпитафий.
Нас выносит из времени, как из дому - сор.

"Смейся паяц!" - что же ты не смеешься?
Хуже нет разборок, чем когда разбирает смех.
Все равно вечной памяти на каждого не напасешься.
Иное дело - забвение. Тут места хватит на всех.

28.11.

Надвигается с моря облачная громада.
Деревья празднуют завершение листопада.
Христиане - начало Рождественского поста.
Что же ты лежишь, словно снятый с креста,
персонаж нуждающегося в подмалевке холста,
работы весьма неудачного художника ренессанса,
в состояньи клинической смерти или вечного транса,
в котором узнают скорее нищего, чем Христа.
Хорошо быть не узнанным, или непризнанным всюду, кроме
узкого круга домашних. В валерианке и броме
найти покой, о котором мечтал поэт
слишком уж смуглый, кудрявый, не слишком влюбленный,
от ветра с моря - вкус на губах соленый,
и вечерний туман покрывает вечерний свет.
Человек не приходит в мир, его удаляют из лона,
отдают под власть осеннего небосклона,
холодного ветра, режима холодной страны,
начальства мелкого - бухгалтера, управдома,
часовых механизмов - ходиков, метронома,
открыто окно и жилы отворены.