Борис Херсонский (borkhers) wrote,
Борис Херсонский
borkhers

вірші українською

***
любитель життя це той, хто любить пити й кохати
якщо б я знала що пан не поспішає я б встигла колготки зняти
чорнна білизна на мотузці висить посеред двору
накрийте мені обличчя такою, коли помру

любитель життя потягується, позіхає,
роззявлений рот долонею старанно перекриває
щоб демон Бог борони не вилетів геть з нутра
демон це розуміє бо народивсь не вчора

та ще й їжа та ще дай на пуху перину
справи немає до діабету і холестерину
що лікар тобі прописав в аптеці тихо лежи
в коробочках термін придатності на межі

втім термін придатності існує і в тілі
героя вірно скроїли і міцно зшили
життя ти сестра моя і сьогодні як пиво в розливі
привіт Пастернак ти славно трудився на ниві
російської словесності чути тебе з глибини
минулого століття дзвенить і міцніє тим паче
ти життя любив інакше ніж ти ледаче
але відчуваючи все від пелюшок до сивини


***
Тітка Клава миє коридор в комунальній квартирі.
Віником поскребла. Покрутила шваброю у сортирі,
де дев'ять кіл на цвяхах - на п'ятнадцять задів.
Тітка Клава заважить, приблизно - на сім пудів.
Ось вона повільно задкує, до дубового різьбленого входу,
єлозить ганчіркою, гримить відром, на радість народу,
на радість старому світові, який тріщить по швах,
що з ним трапиться - ще невідомо, але справа - швах.

Стоять вертикально ракети в шахтах бетонних.
Потужність боєголовок вимірюється в мегатоннах.
Можна млинці спекти на холодній війні.
Можна слухати мову друга на ворожій хвилі, чи ні?
Блимає приймач оком зеленим, ворог лютує,
що день прийдешній нам, як в опері, приготує,
чи паду я "дрючком пропертий", чи знов недоліт-переліт
по своїм артилерія б'є? Загальний привіт!

Ми залишилися в минулому часі, наше коріння - зле.
Ми дісталися майже до райських воріт, але
спіткнулися, здулися, згорнулися в трубочку, й без проблем
нас зжер Тараканіще - комунальний тотем.
Нас стирали ластиком зі старих шкільних аналів,
злого хлопчика називали лапочкою, добрим малим,
тітка Клава йшла по довгому коридору зі шваброю і відром.
Вив сусідський пес, прийдешнє передбачаючи зголоднілим нутром.

***
Життя, відомо, - копійка, рахунок йде на рублі.
Летять по небу білі повітрянії кораблі.
Доля - вона лиходійка, лиходії є й крім фортуни.
Летять по небу повітряні цинкові труни.

Чужа душка - полушка. Серед пташиних зграй, .
Лети, снаряд, скількох зможеш - стількох повбивай.
Скажи, зозуленько, як довго бачити нам дано
чорне та безпросвітне, глухоніме кіно?

***
Нема за що кохати, та є кого кохати.
Нема де поховати, та є кого ховати.
Бо смерть й любов-кохання
то - кара та вигнання,
у пеклі нам горіти в полум'яні бажання.

Так, в церкві я хрестився священою водою,
але ж лежав на ліжку з красуней молодою,
й в печалі сьогодення
нема мені прощення
там де було багаття - зола та спустошення.

Нема мені притулку. Гуляю по провулку,
купив у гастрономі собі солодку булку.
купив горілки пляшку,
як ліки та як грашку.
вернуся - вип'ю чарку та чаю повну чашку.

Йду тихо повз собору. Тут чути відгук хору.
О Мати Милосердна, спаси людину хвору.
Ми всі - Твоє насіння,
то ж даруй нам спасіння,
дай нам ще раз діждати Святого Воскресіння.

***
Місто моє, де мене не було, нема й не буду,
ніколи мені не відмитися від твого бруду.
Може й по смерті буду носити, як той юрод вериги,
плітки твої, наклепи твої та твої інтриги.

Коли-ніколи вийду, пошпацераю вдовж бульвару.
Проходьте, друзі, крізь мене, як крізь примару.
Як крізь все, що не має тіла, що майже прозоре.
Не дивіться на мене, дивіться на Чорне море.

Бо море чудове, в нього я впав, мов в опалу,
десь біля готелю, що біля морського вокзалу,
сам не розумію - я впав, чи випав?
З баром якось легше й ліпше - зайшов та випив.

Тут не почую незлого тихого слова,
добре, що не почую і слова злого.
Живу під підлогою, нижче плінтуса, як ота сіра миша,
як Гамлет казав наприкінці - далі мовчання, тиша.

***
якийсь їжачок в тумані або кілька в томаті
чи товариш полковник в космічному апараті
щось у власному соусі чи у чужому маєтку
чи учень у класі ніяк не вивчить абетку

а все ж і наприкінці скорчившися від болю
все ж таки мріємо про долю та вільну волю
про щасливу країну де кожному по потребі
про білого ангела охоронця на синьому небі

бо ніхто не заборонить надію та мрію
сподівається чоловік ось живу не старію
нехай ніхто не каже що ми на смерть приречені -
бо ліки від смерті вже розробляють вчені

і що нам та смерть вона є шляхетна пані
вона як кілька в томаті чи той їжачок в тумані
їде в кареті кучер поганяє конячку
минуле як той ведмідь впадає в зимову сплячку

***
Я спускаюся до моря, ходжу по пляжу,
дивлюся собі під ноги, ніби шукаю чиюсь пропажу.
Гріхи мої паче піску морського. Не нагадуйте, знаю.
Іду обережно по пляжу, по гріхам незліченним ступаю.
Tags: вірші українською
Subscribe

  • О филологическом антисемитизме

    Пора начать подводить черту под этой дискуссией. Вот только черт оказалось много. Так что - по порядку. 1. Об этом не стоит говорить. Правильнее -…

  • О филологическом антисемитизме

    Вот еще один комментарий (вернее - синтез нескольких комментариев) одной моей френдессы. Он вносит в дискуссию несколько новых элементов, из которых…

  • О филологическом антисемитизме

    В цивилизованных сообществах отечеством поэта обычно признавался язык, на котором он пишет, и культура, к которой он принадлежит. Реже – ведущая тема…

  • Post a new comment

    Error

    Comments allowed for friends only

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments