December 8th, 2019

пара

вірші українською

***
Від'їжджають. Вже зібрана остання валіза.
У воді присмак хлору. У повітрі присмак заліза.
Лихі дев'яності. Незалежність. Самий початок.
Я залишаюсь в Одесі - нещасний нащадок.
У батьків паспорти. У кожному паспорті - віза.

Їх чекає Нью Йорк. Мене -місцева праця і втома.
Вони від'їжджають. Я залишаюся вдома.
Пусті магазини. Темне, холодне місто.
Праця подібна на книжку без усякого змісту.
Надії пусті. Сон, глибокий, як кома.

Нещасливий шлюб. Неслухняні діти.
Всі знають, що містом керують бандити.
Водій таксі питає - ти за чеченців чи за Карабаса.
Контрабанда вже має титул великого контрабасу.
Мене не вбили, бо ніхто не хотів мене вбити.

Батьки померли.Ми у мовчазному горі.
Танкер майже на пляжі - перекинувся в морі.
Все спілкування - соціальні мережі.
Забудова міста. Зруйнування. Пожежі.
А колись було повітря свіжим. А хвилі були прозорі.

***
день хилиться до вечора втомився кожен квартал
спека спадає як з жінки після ванни халат
величезні сходи впираються в п'єдестал
на якому герцог в тозі добре що він без лат

кажуть що на Корсиці такий же Наполеон
і майже такі ж будинки півколом архітектура сама
як долоні підтримує імператора такий собі пантеон
і петунії з підвіконь звисають як бахрома

там теж темніє небо вечір йде напростець
розгорається пристрасть сенсу нема ніде
там теж листя платанів ворушить вітерець
і впирається в стіну п'яний ось-ось впаде

Чорномор'я чи Середзем'я все мазане миром одним
у відкритих кафе подають мідій в густому вині
імператор чи герцог все те ж саме небо над ним
монотонне як мелодія на одній струні

***

Зруйновані міста: Карфаген, Грозний, Алеппо.
Руйнування - не аргумент: заперечує лише недотепа.
Загиблих не воскресиш, якщо ти не Господь всесильний.
Літак у тебе реактивний, чобіт в тебе семимильний.

Якщо зовні - ворожнеча, то поруч зрада шалена.
Але все ж можна пишатися руйнуванням Карфагена,
бомбардуванням Дрездена. руїнами Сталінграду,
вічної енергією руйнування й розпаду.

Нехай ордена прикрашають - що пишатися всує?
Подвиг розпаду вічний. Радуйся, той, хто руйнує!
Стоїть на пагорбі кам'яний ідол на ім'я Молох.
Дитячої кров'ю  намальовані свастика, серп і молот,

лев на задніх лапах або орел двоглавий ...
Плач, повітряний ангеле! Радуйся, дух лукавий.

пара

вірші українською

Томазо да Челлано

Dies Irae

Прийде день Господня гніву,
все впаде в вогняну зливу -
чуй Сибілу прозорливу!

Як ми будемо тремтіти,
як Суддя прийде судити,
нас по правді, грішні діти!

Як труба тоді заграє,
що мерців з могил збирає
до Престолу, що воссяє!

Смерть з природою відступить,
хто провину там іскупить?
Як творінню суд наступить?

Ось і Книгу розгорнули -
всі гріхи людські минулі
всі провини, що поснули.

Ось Суддя на Трон сідає.
Все приховане Він знає,
всіх за все він покарає!

Як мені відповідати?
Де заступника шукати,
як тремнять і ті, хто святі?

Цар у величі сідає.
Тільки Він, хто світ тримає,
рятувати силу має!

Так згадай Ісусе святий,
що за мене ти розп'ятий,
що Тобою з пекла взятий!

Сповідаючи, втомився,
бо на землю Ти спустився,
щоб надії не лишився!

Вислухай, Суддя, хай буду -
я прощен Тобой до Суду,
я зрадію цьому чуду!

Ось, як винний, я зітхаю,
каюсь, плачу та ридаю,
на відпущення чекаю.

Ти розбійника й Марію
виправдав, я, грішний мрію -
дай й мені якусь надію.

Ох, не варті покаяння!
Що Тобі мої благання!
Ти надія ми остання!

Милосердя Свого ради
дай ми місце в Свому стаді,
все в руках Твоєї Влади!

Засудивши нечествих,
ти в вогні на щент спалив їх.
Дай ми місце між щасливих!

Я молю Тебе уклінно -
не веди мене до тліну,
пригадай мою кончину!

О, яке в цей день ридання!
З праху силой покаяння
возведи загиблих, Боже,
Ти є той, хто все це може!

Боже милостивий!
Даруй їім вічний спокій.

Амінь.