November 27th, 2019

пара

verses

***
Ставить книгу на полку - все равно, что когда-то
зубы класть на полок.
Все прошедшее выброшено и смято.
В мертвом доме - живой уголок.
Человек ковыляет в никуда ниоткуда.
Человек слышит голос, доносящийся из-под спуда.
Человек видит женщину, поправляющую чулок.

Болезни врываются в масках с автоматами - всем бояться.
Всем, затылок ладонями охватив,
носом в землю лежать и не смей подняться,
человек безрассуден и нерадив.
Он лежит носом в простыню на больничной койке.
Врачебный консилиум сродни чрезвычайной тройке.
Сохраняй присутствие духа в отсутствии перспектив.

Память подобна пруду - она затянута ряской.
головастики ныряют до дна.
Женщина продолжает возиться с чулком и подвязкой
полоска бедра видна.
Отвернись! Но никто не смотрит. Никому нет дела
до вожделенной когда-то полоски тела.
Она остается одна.

пара

вірші українською

***

Чорні листи толю на палицях - то були прапори.
Ми, як вміли, череп і кістки на них малювали крейдою.
Йшли назустріч один одному, в кулачках затискаючи камені,
війна з камінням, ось як це у нас називалося.

Йшли в дві шеренги, зупинялися, кидали
каміння один в одного, і з криками розбігалися
в різні боки, немов хто гнався за нами.
Це було не дуже хоробро, не дуже красиво,
не надто розумно, але це було, саме так,
як інші наші вчинки - войовниче дитинство.

Але що дивно - за весь цей час ніхто жодного разу
ні в кого не влучив, видно, ангели справді нас зберігали,
ні чорних прапорів з черепами, ні каменів не боялися,
сміялися, аплодували білими крилами, встигаючи камені
перехопити на льоту, але ж і справді,
жоден з цих каменів не впав на землю.

Але ми були занадто малі, щоб з цього здивуватися.